Власний досвід психоаналізу
Моє найбільше розчарування в психоаналізі сталось у той момент коли я збагнув, що мене ніхто не збирається «лікувати» шляхом порад і настанов. А мені ж цього так сильно кортіло.
Тобто не буде ніяких сперечань і мій, суто мій прихований опір до змін ніхто не збирається атакувати порадами. Мене не будуть підганяти, соромити чи запитуватись про те, що я хотів би поки що, утримати при собі.
Я злився. Мабуть, довго і багато. Проте потім мені стало дуже добре, від думки «мене ніхто нікуди не жене і не примушує», отже я зміг розслабитись і говорити (вільно асоціювати) про все що мені заманеться не піклуючись про час. Я навіть відчував полегшення утому що не говорив про те, що треба, а втішався розповідями про будь-що. Потім виявилось, що ці години, які можна було б назвати «втрачені» стали великим дарунком у моєму житті.
Згодом прийшла пора звернути увагу на свій «опір» і говорити про те, що мені не подобалось, але відбувалось у моєму житті. Тоді опір зміг бути осяяний світлом психоаналізу і турботою аналітика, а розчарування перетворитись на здобуток.